Главная » 2008 » Вересень » 8 » Україна-Білорусь 1-0.Відбірковий раунд до ЧС-2010 почато з перемоги
Україна-Білорусь 1-0.Відбірковий раунд до ЧС-2010 почато з перемоги
00:27

Львів.
 Стадіон "Україна" Арбітр: Нікола Ріццолі (Италия) Асистенти арбітра: Алесандро Станьолі, Крістіано Капеллі (оба - Италия)
Україна - Білорусь 1:0 Гол: Шевченко 90+4 (пен.) Відео
Україна: Пятов, Ярмаш, Русол, Михалик, Шевчук, Тимощук, Калініченко (Алієв 46), Кравченко, Назаренко, Воронін (Селезньов 58), Мілевський (Шевченко 75)
Білорусь: Жевнов, Омелянчук, Коритько (Чухлєй 68), Кульчій, Філіпенко, Путіло (Павлов 80), Верховцев, Страханович, Кутузов, Глеб А., Булига (Глеб В.)
Попередження: Тимощук 44 - Коритько 8, Кутузов 28, Кульчій 88
 «Який не який, але Шевченко на полі потрібен». Ці слова сказав один з уболівальників, після чергової невдалої атаки нашої збірної. Буквально за хвилину, увесь стадіон почав вимагати від Михайличенка випустити його на поле. Тренер прислухався до гласу народу, хоча, безперечно, випустив би Шевченка у будь-якому випадку. Таке буває вкрай рідко. Як правило, за секунди до фінального свистка при нічийному рахунку, команди вже не намагаються лізти зі шкури. Не буду співати дифірамби збірній (по грі, ясна річ, вона цього не заслужила), бо епізод з пенальті – випадковість. Раз на мільйон. Але дуже приємний і позитивний. Пенальті у даному випадку – подарунок не для збірної загалом чи Шевченка зокрема, а для тих, хто несамовито підтримував синьо-жовтих. Вони заслужили перемогу, бо віддавалися не менше за футболістів. Чого варте бодай грандіозне полотнище на два сектори із зображенням козака зі щитом та мечем. Та й Львову потрібно було, щоб збірна перемогла вже уп’яте поспіль. Фартове місто, що не кажіть… Ну, все, лірика закінчилася. Андрій Шевченко не помилився. Сьогоднішня Білорусь – команда дуже пристойна з яскраво вираженим лідером - Глєбом і високим рівнем дисципліни. При такому тренеру – хто б сумнівався? От і вдарили дисципліною по розхлябаності; принаймні серйозно замахнулися. Україна на старті нагадувала групу туристів, які в горах загубили карту і компас, а, відповідно, самі загубилися. Куди бігти, куди бити – якісь невпевнені хаотичні рухи неприємно дивували усіх і вся… Щось схоже ми вже бачили 20 серпня, коли грали проти поляків. На полі не було впевненості у власних силах. А починала гнити рибка з голови, тобто з воротаря. Андрій П’ятов ще з поляками кілька разів напрочуд невдало відбивав м’яча, повторив свої «подвиги» і в цьому матчі. Добре, що не пропустив, але білоруси побачили слабке місце нашої збірної (заодно й усі інші суперники). Але і на німецьку дисципліну буває проруха. Білорусь хороша, але не ідеальна. Особливо грішили захисники. Омелянчук брутально (грубо – це дуже м’яко) помилився, намагаючись пройти Калініченка. Але й Максим довго возився, замість того, щоб спокійно відкрити рахунок. Стало б значно легше. Схожа катавасія тривала увесь перший тайм. Україна ситилася напівмоментами, неточними ударами з далекої відстані і браком думки у центрі поля. У Михайличенка не залишалося вибору – на другий тайм вийшов Алієв. Як то кажуть, батьківщина в небезпеці… Спершу, правда, це не спрацювало. Бо після чергової втрати м’яча, стадіон почав свистіти. До речі, вперше, за усі п’ять матчів збірної у Львові - нічия галичан не влаштовувала. Важко сказати, чи йде команді на користь така реакція трибун, але десь після такої «овації» почалася зароджуватися ідея гри. Два моменти-близнюки мали Назаренко та Алієв, коли з гострого кута оббігали захисників. Але Сергій запустив м’яча на трибуни, а Олександр пробив точно у воротаря. Пробий перший нижче, другий вище – було б ще легше. Команда герра Штанге сіла. Вилазки за центр поля були немасовані і, чесно кажучи, приречені. Це, здається, розуміли і самі білоруси. Вони-то погоджувалися на нічию. Забракло до неї однієї секунди. Коли вже третя додана хвилина закінчувалася, Тимощук рванув у вільну зону, отримав м’яча і на замаху прибрав Чухлея. Той не втримався на ногах, упав, а м’яч спокійно доторкнувся до руки. Пенальті? Пенальті. Треба було бачити, як намагалися повернутися на трибуни ті, хто хотів чимскоріш доїхати додому і не стояти в корках. Побачивши, що суддя вказує на точку – народ заревів: ніхто не сумнівався, що Шевченко схибить. Не схибив – легко розвів Жевнова і м’яча по кутах… Все як у казці – команда набрала три очки, а кожен фан зможе спокійно сказати, що подвійно долучився до перемоги. По-перше, як традиційний 12-й гравець, а по-друге, як позаштатний радник Олексія Михайличенка – «Шева, Шева» кричали кому не лінь. Білорусів трохи шкода було. У них не залишилося часу навіть на те, щоб м’яча з центра поля розвести. Удар Шевченка був останнім у матчі. Львів фартовий для Шеви. Невже у нас з’явився ще й новий «фартовий» тренер? P.S. Мій прогноз не справдився. Пророкував 0 очок у двох матчах. Причин на такий неадекватний песимізм було кілька, а нові виникали по ходу матчу. По-перше, це зміна обстановки лідерів – Шевченка та Вороніна. Тут особливо пояснювати нічого не потрібно. По-друге, затяжна криза у гравців «Дніпра». Не було свіжості ані в Калініченка, ані в Назаренка. До Русола, правда, претензій менше, бо білоруси не дуже часто до нього добігали. Сюди ж додамо і полтавчан Кравченка та Ярмаша. Останній сьогодні виглядав невпевнено і часто помилявся навіть під час «першого пасу». По-третє, залежність Мілевського від «Динамо». У збірній немає Бангури та Каддурі, добре, що хоч Алієва викликали. Добре для Мілевського. Ну, і Селезньов. Викликати людину до збірної лише тому, що він гравець «Шахтаря» з українським паспортом… Селезньов провів на полі 30 хвилин – не так вже й мало, щоб зробити бодай щось. Ці причини, звісно, не претендують на незаперечність. Вони з’являються всього лиш у моїй голові, бо я хвилююся за збірну не менше Вашого. Все ж, серед усіх негативів є у нашій збірній одна велика світла пляма. Мені було просто приємно дивитися, як грає Тимощук. Впевнений, Вам теж. Робити ж прогнози на весь відбірковий цикл не візьмусь, бо ще рано, посипати голову попелом теж поки не буду. Але неозброєним оком видно, що команді чогось/когось бракує. Частково відсутність цього абстрактного/конкретного явища ми зможемо побачити в Казахстані (все ж, суперник не найсташніший). Але біда може прийти вже у наступних матчах, коли доведеться грати з дуже серйозними командами. У Михайличенка ще є час на пошуки дива. Правда, дуже мало, бо незіграність - страшне безсилля. Ростислав Ящишин, спеціально для UA-Футбол
Просмотров: 568 | Добавил: karpatyfans | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 1
Ім`я *:
Email *:
Код *: