Главная » Статьи » Ultras Україна

Футбольні фанати України

Останнім часом все частіше про себе заявляють фанатські угрупування різних українських команд, а недавній матч між Охтирським «Нафтовиком» і київським «Динамо», напевно, увійде до історії вітчизняного футболу під назвою «охтирське побоїще». Саме так багато хто охрестив масові безлади під час і після гри в невеликому містечку Сумської області. Такі побоїща стають невід'ємною частиною футбольних поєдинків. Багато хто вважає, що фанатський рух прийшов в нашу країну після розвалу СРСР – нібито саме тоді всі дізнались, що похід на стадіон не обмежується переглядом матчу. Виявилось, що можна ще співати пісні, викрикувати різні заряди, надівати символіку улюбленої команди, писати гасла, запалювати піротехніку, створювати масові безлади і бійки з уболівальниками команди суперника. Насправді такі фанати були практично в кожної команди ще в часи Радянського Союзу. «Бий ляхів»! У Західній Україні в 20–30 роках XX століття були частим явищем бійки українських і польських уболівальників на місцевих стадіонах (в ті роки цей регіон входив до складу Польщі). До речі, на відміну від нинішніх бійок, які відбуваються між фанатами команд-суперниць або ж міліцією, тоді досить часто діставалося футболістам і навіть суддям. Масла у вогонь підливала національна неприязнь українців і поляків. А оскільки багато тамошніх команд формувалися за національною ознакою – з українців (львівська «Україна») або поляків (львівська «Погонь»), перемога тієї або іншої команди частенько закінчувалася грандіозним побоїщем. Про одне з таких протистоянь фанатів польської команди «Ресовія» і «України» в 1935 р., через роки, згадував відомий львівський футболіст Олександр Скоцень: «Як тільки прозвучав фінальний свисток судді, натовп польських уболівальників з ревом вибіг на поле і почав нас ображати, викрикуючи нецензурні антиукраїнські гасла. Керівництво «Ресовії» не реагувало на це. Нас били, штовхали, плювали нам в обличчя, напевно, не за те, що ми програли (1:3), а за те, що наважилися спробувати виграти. А ось в 1937 р. гра все тієї ж «України» з «Погонью» закінчилася бійкою стінка на стінку між поляками і українцями. «Почали всіх нас бити по ногах і штовхати, – розповідав Скоцень. – З іншого боку прибігли наші друзі на допомогу. Пахло кровопролиттям. Офіцер попереджувальним пострілом з пістолета притримав розлючену натовп, проте ненадовго, почалася бійка». Антирадянські фанати В СРСР фанатський рух з'явився на початку 1970-х років, коли частина вболівальників стала їздити по країні за своїми командами. Першими ластівками були уболівальники московського «Спартаку», потім по їх стопах пішли фанати київського «Динамо» і ленінградського «Зеніту». До кінця 1970-х угрупування уболівальників набрали певну силу і звернули на себе увагу усюдисущого КДБ – йому не сподобалось нове футбольне віяння і його визнали антирадянським. Багато членів угрупувань виключили з вузів, звільнили з роботи, їх штрафували, піддавали тиску. В середині 1980-х ситуація змінилася. Після приходу до влади Михайла Горбачова, що оголосив курс на перебудову, фанати отримали більше свободи, а клуби, оцінивши підтримку уболівальників, стали активно заохочувати їх поїздки на матчі в інші міста Союзу. Поступово рух набував масового характеру, а молоді фанати стали звертати увагу на братів по розуму в інших країнах, зокрема, в Англії. На стадіонах СРСР почали співати футбольні пісні, виголошувати речівки, з'явився свій сленг. В той же час у англійських фанатів було взято і хуліганське беззаконня, яке дуже швидко прижилося серед наших уболівальників. Почали формуватися і фанатські стосунки між вболівальниками радянських футбольних клубів. Наприклад, починаючи з 1982 року, ворогами київського «Динамо» стали всі московські клуби. Окрім них за радянських часів ворожими київським фанатам вважалися «Чорноморець», «Шахтар», «Металіст», мінське «Динамо», запорізький «Металург». Були і друзі – «Дніпро», «Карпати», «Жальгіріс» з Вільнюса. Найцікавіша історія протистояння одеських і київських фанатів. Почалася вона в 1988 р. Тоді в Києві під егідою комсомолу проходили збори футбольних уболівальників всього Союзу. Як згадує один з фанатів із стажем, одесити тоді сказали, не подумавши, буквально наступне: «Краще один раз отримати по голові в Києві, ніж п'ять разів в Москві» (малося на увазі, що впродовж сезону вони грали в Києві один раз, а в Москві – п'ять). Для київських фанатів, що ворогували з московськими, цього було достатньо, щоб обізвати уболівальників «Чорноморця» «московськими повіями». З тих пір стосунки між ними залишаються натягнутими. Наприклад, в серпні 1999 року близько сотні київських і одеських уболівальників побилася в центрі столиці – на Хрещатику, а в 2002 р. лише автоматні черги спецпідрозділу «Беркут» зупинили масове побоїще між прибічниками обох команд на одеському пляжі «Аркадія». Бої фанатів Були і в СРСР грандіозні побоїща, аналогічні охтирському. Так, в 1987 р. сталася одна з найбільших масових бійок в історії радянського футболу між спартаківськими і київськими фанатами. На календарній грі союзного чемпіонату між «Динамо» і «Спартаком» було присутньо приблизно 450 московських уболівальників. Кияни, по ходу гри спровоковані своїми опонентами, спробували узяти штурмом сектор спартаківців, але міліції вдалося стримати натиск. Проте після матчу в автобуси з гравцями і уболівальниками полетіли камені, цегла і пляшки. Розлючені київські фанати (однією з причин був програш «Динамо» – 0:1) рушили на залізничний вокзал, де на першому пероні сталася найбільша бійка, в якій брала участь близько тисячі чоловік. У цьому хаосі травми отримали навіть гравці «Спартака»: Хідіятуллін, Дасаєв і Родіонов. У поїзді Київ – Москва було вибито майже все сткло, і лише пізно ввечері співробітникам міліції насилу вдалося евакуювати московських гостей з столиці України. А фанати практично всю ніч закидували каменями всі поїзди, що йшли в московському напрямі. Слід зазначити, що і до цього київські уболівальники не відрізнялися стриманістю. Масові безлади були зафіксовані в 1956 р. на грі «Динамо» з московським «Торпедо». За словами очевидців, суддя матчу відкрито засудив біло-синіх, що викликало агресію у вболівальників. Після гри вони заблокували Мавританський дворик стадіону, вимагаючи лінчувати суддю. У конфлікт втрутилася міліція, у бік якої негайно полетіли камені і пляшки. Розсерджений натовп буквально почав змітати все на своїй дорозі: розбивали вітрини магазинів, перевертали автомобілі, а в районі вулиць Горького і Червоноармійськоі запанував хаос. Заспокоїти уболівальників, що розбушувалися, удалося лише за допомогою внутрішніх військ в повному бойовому спорядженні. Через три роки схожа ситуація повторилася на грі киян і їх московських одноклубників, тоді безлади зупинили підрозділи МВС. До речі, і перші фаєр-шоу, які тепер в моді на стадіонах країни, почалися з союзного чемпіонату. У 1961 році київське «Динамо» вперше в своїй історії стало чемпіоном СРСР, зігравши внічию з «Авангардом». Після матчу на трибунах тисячі уболівальників підпалювали газети, футбольні програмки або просто включали запальнички, святкуючи успіх. На щастя, тоді удалося уникнути протистояння з міліцією, проте зараз такі витівки українських фанатів все частіше закінчуються конфліктами з правоохоронними органами.
Категория: Ultras Україна | Добавил: karpatyfans (08.09.2008)
Просмотров: 1512 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: