KarpatyFans

Відразу після цього інциденту, буквально за півгодини, французькою поліцією було арештовано 93 німці. Фото цього побиття облетіли і шокували весь світ, по ним визначили трійку головних учасників цієї дії. Був довгий судовий процес, під час якого, свідчення надавали свідки з Франції, Югославії, Англії і Німеччини. Хулігани, серед яких опинився Крістофер Раух з Берліна, отримали терміни від трьох з половиною до десяти років позбавлення волі.

Всього за декілька днів до цього випадку в літаку, який летів з Німеччини до Франції, поряд з Раухом сидів його приятель з Берліна Маріо Вронські (ім'я і прізвище змінено німецькою пресою). Вронські теж був на тому чемпіонаті і на тому матчі в Лансі, але в побоїщі після гри участі не приймав. Обидва приятелі на той момент були в пошані серед хуліганів БФЦ Динамо, займали в ієрархії своїх угрупувань вищі місця і класифікувалися поліцією як футбольні хулігани так званої «Kategorie C» - хулігани які не тільки схильні до насильства, але і шукають його.

Останніми роками існування ГДР хвиля хуліганства накрила стадіони країни, і зокрема стадіон берлінського Динамо. Жорстка соціалістична система дала тріщину, і вітер змін бушував в маленькій державі. Тоді, щоб не піти на роботу і потрапити на матч свого рідного Динамо Берлін, хулігани відмочували свої руки в оцті. Шкіра ставала м'яка, як мокрий цигарковий папір, її зривали до м'яса. Працювати з такими ранами ніхто не буде, та і не дозволить, а ось бути присутнім на грі улюбленого Динамо – завжди будь ласка, і третій тайм «включений в пакет». Це час, коли постійні сутички з суперником і поліцією загартували берлінців. Всі у футбольній ГДР ненавиділи Динамо Берлін, і всі ненавиділи його фанатів. Пошана і ненависть «колег» за межами стадіонів динамівці почали завойовувати в кінці восьмидесятих. У 1989 році, більше 500 берлінських хуліганів приїхало до Йену на матч Оберліги. Під час цього візиту вони встигли розгромити і пограбувати пару магазинів, заправку і обернули у втечу народну поліцію ГДР. Після цього трагедією закінчився виїзд динамівців до Лейпціга, де місцевий Захсен приймав столичне Динамо. Під час матчу почалася грандіозна бійка, яка переросла в масові безлади. Ситуація вийшла з під контролю поліції, і вони відкрили вогонь по хуліганах. Так, від кулі поліцейського загинув вісімнадцятирічний хлопець Майк Поллі, і було ще поранено 5 чоловік. Через тиждень після цього інциденту, на вулиці Берліна вийшли тисячі чоловік і організували траурний хід. Попереду колони несли транспарант: «Ми тужимо за хуліганом Майком».

Ось в таких обставинах починав свій шлях Маріо Вронські – особа цікава і неординарна в хуліганському світі не тільки Берліна, але і всієї Німеччини. Міцний хлопчина, зріст 185 см, вага 100 кілограм тренованих мускул, загорілий від постійних поїздок до Південної Америки і відвідин берлінських соляріїв. Цей хлопець мав величезний авторитет серед фанатів і хуліганів берлінського Динамо. Він регулярно відвідує домашні і гостьові ігри Динамо Берлін, проявив себе відмінним бійцем і лідером під час «третіх таймів». У другій половині 90-х років Маріо організовує свою власну охоронну фірму. Об'єктами охорони служать дискотеки і бари колишнього східного Берліну. Співробітники і персонал: загартовані в битвах хулігани Динамо Берлін тридцятирічні хлопці, які знають один одного ще з часів ГДР. Конкуренція була в цьому бізнесі величезна, але фірма Вронські працювала залізними методами Дона Карлеоне, «я їм зроблю пропозицію, від якої вони не зможуть відмовитися», - до конкурентів приходила група з шести-семи чоловік зі зброєю, і «переконували» конкурентів відійти від справ або прийняти клятву васала. Іноді зброю доводилося застосовувати. Так, всі розважальні заклади західного Берліна контролювали турки і араби, а східного - футбольні хулігани Динамо Берлін.

Є така приказка-правило: «Хто контролює двері в нічному клубі, той і контролює продаж наркотиків в цьому клубі». Без дозволу сек’юріті торгівля наркотиками в нічних клубах майже неможлива. «Двері» у Вронські вже були, тепер залишилося перейти до іншого бізнесу. Мета – Південна Америка. Туди, де готують високоякісні наркотики.

У 1995 році одному берлінському хуліганові потрібно було піти на якийсь час в підпілля. Через постійні переслідування з боку поліції Рокко Шуберт вирішує сховатися у Венесуелі. Там він швидко входить в довіру наркокартеля, який відчуває симпатії до футбольних хуліганів. Двометровий німець, який з одного удару калічить людину, без проблем отримав роботу в місцевій наркомафії. У його обов'язки входила доставка кокаїну до Європи, а точніше в нічні клуби східного Берліна і Бранденбурга.

Бізнес був налагоджений остоточно. «Матеріал» разом з кур'єром з Латинської Америки прибував до аеропорту Дюсельдорфа або Амстердама (іноді в порт Бремена), звідти відправлявся до Берліна. У Берліні у фірми було відкрито декілька поштових скриньок на імена неіснуючих або мертвих людей. Наркотики розсилалися за цими адресами, а там їх за гонорар забирали найманіі люди.

Вронські користувався тринадцятьма сім-картами, які були теж зареєстровані на неіснуючих людей. Їздив шеф цього підприємства на Mercedes S-Klasse, BMW, ну і як запасний варіант, в гаражі ще стояв автомобіль фірми Daimler. Начальник дуже любив разом з Рокко Шубертом відвідувати у Венесуелу. Там вони розважалися на шикарних віллах і вечірках Каракаса, які завжди закінчувалися бійкою, – міцні і спортивні берлінці, дуже любили провокувати заводних венесуельців, а потім ламати їм щелепи і ребра.

Спільна робота з Венесуелою приносила хуліганам величезні доходи. У Каракасі один кілограм добірного кокаїну коштував від 6000 до 7000 доларів. На танцмайданчиках столиці це зілля відлітало за 200 000 марок. Дохід більш ніж десятиразовий. Ці гроші повинні були відмиватися через Франка Вронські – молодшого брата Маріо Вронські. Франк Вронські був завідуючим філіалу Dresdner Bank в одному провінційному містечку біля Берліна. Цей хлопець міг відкривати без всяких проблем рахунки на неіснуючих людей, брати для «бізнесу» мільйонні кредити і провертати махінації із страховками. Нотаріально завірені документи власників рахунків, фотографії їх нерухомості і все необхідне були присутні при відкритті цих рахунків. Таким чином, гроші поступали абсолютно легально на рахунки міфічних і законопокірних громадян.

У листопаді 1996 року на Кубі був випадково арештований кур'єр, який прямував до Німеччини. Кубинська поліція почала його розкручувати своїми методами, і він заговорив. Пізніше до допитів приєдналися і колеги з Інтерполу – крімільна поліція з Німеччини. Так німецька поліція узяла слід фірми Вронські.

Хулігани дуже швидко помітили, що справи йдуть якось не так як завжди і їм загрожує небезпека. Але його величність випадок на якийсь час відклав арешт фірми. На той момент у Вронські були вже свої заклади для заняття фітнесом і бойовими мистецтвами. Так, абсолютно випадково, на тренуванні він познайомився з молодим хлопцем на ім'я Йенс. Цей Йенс був чемпіоном Берліна по тайському боксу в своїй ваговій категорії і працював в сьомій директорії поліції Берліна, яка займалася «кубинським» випадком. Бойові мистецтва зв'язують. Так у Вронські з'явилася своя людина в поліції, у якої був доступ до поліцейських комп'ютерів і всієї внутрішньої інформації у цій справі. Завдяки інформації, отриманій від Йенса, хулігани були завжди на декілька кроків попереду поліції і «відклали» своє викриття майже на 2 роки. Продажний поліцейський, в компанії хуліганів і Вронські, відвідував борделі в східному Берліні і їздив по столиці Німеччини на розкішному авто фірми Audi з відкритим верхом.

Але недовго музика грала... Другого жовтня 1998 року на квартиру до Маріо Вронські заїхав загін спецназу поліції. Узяли Маріо без бою, хоча в квартирі у футбольного хулігана виявили пістолет-кулемет з глушником, помпова рушниця, два пістолети і боєприпаси. На рахунках, якими володів Вронські, було близько 5 мільйонів німецьких марок. Разом з Вронські «паровозом» пішли ще більше 20 чоловік, зокрема коп Йенс, банківські службовці, футбольні хулігани та інші.

Все це були справи давно минулих днів. Багато учасників того випадку у Франції і берліно-венесуельської фірми вже спокутували свою провину перед суспільством. Заборони на відвідини стадіонів теж підійшли, або підходять, до свого кінця. Хтось намагається повернутися до нормального життя, але майже всі вони залишилися фанами БФЦ Динамо.

На даний момент Динамо Берлін грає в п'ятій по класу лізі, але хулігани у них першокласні, яких бояться і поважають у всій Німеччині. Всі футбольні фанати в Германії класифікуються поліцією по категоріях, залежно від готовності фаната до насильства. Щоб приблизно показати співвідношення сил серед хуліганів берлінських клубів, нижче приведено інформацію з одного документа, адресованого в берлінський сенат. Виходячи з цього папірця, в Берліні (сезон 2005/2006) зареєстрована наступна кількість футбольних хуліганів:

Категорія «Б» (Kategorie B) – фанати, які не приходять на футбол з метою побитися, але є носіями потенційної агресії. Фанати схильні до агресії.

Герта Берлін – 200 чоловік;
Уніон Берлін – 250 чоловік;
Динамо Берлін – 300 чоловік;
Теніс Боруссия – 30 чоловік.

Категорія «Ц» (Kategorie С) – фанати, яких дії на футбольному полі цікавить менше, ніж бій з поліцією або фанатами супротивника. Фанати, які шукають насильство.

Герта Берлін – 50 чоловік;
Уніон Берлін – 60 чоловік;
Динамо Берлін – 160 чоловік;
Теніс Боруссия – 5 чоловік.
Під час матчів національної збірної Німеччини, хулігани всіх клубів Німеччини об'єднуються. Динамівці Берліна в цьому союзі грають важливу і ключову роль.

Поліція намагається боротися з організованими виїздами своїх хуліганів на матчі збірної Німеччини, щоб уникнути повторення події в Лансі. Так, ними визначена група громадян, які під час матчів національної збірної Німеччини повинні з'явитися з паспортом в поліцейську ділянку свого міста і там відмітитися. У аеропортах існують списки «нев'їзних» фанатів, яких, при виявленні, відразу по прильоту пересаджують на найближчий літак, і відправляють туди, звідки вони прилетіли.

Поліція докладає про успіхи боротьби з хуліганами в Берліні і у всій Німеччині. Але, третій закон Ньютона, «сила дії рівна по модулю силі протидії», актуальний не тільки у фізиці. Агресія на стадіоні з боку влади породжуватиме тільки нову агресію у зворотному напрямі… 

Автор: Андрій Автеньєв (football.ua); Переклад: Korshun