KarpatyFans

У Львові фани з’явились у 1987р році. Відтоді вони почали регулярно їздити на виїзні матчі „Карпат”, де палко підтримували команду. В той час і з’явились перші друзі-фанати з інших міст. Найбільш теплі стосунки у львів’ян були з фанатами „Жальгіріса” та київського „Динамо”. З Москвою ж завжди спостерігалось протистояння.

З розпадом Союзу з’явились кращі умови для розвитку фан-руху, однак у Львові цей процес затягнувся, і перша „бригада” – “Green Lions” (Зелені Леви) – утворилась тільки в 1998р році. Тривалий час саме довкола “Green Lions” гуртувалис ті, хто вважав себе справжніми фанатами „Карпат”. А кілька місців тому, коли стало відомо що на основі “Green Lions” буде утворюватись офіційний фан-клуб „Карпат”, виникла ще одна бригада – “West Boys”(Західні Хлопці). Цей гурт склали колишні „грінлайнівці” – молоді хлопці (тому і „Boys” ), котрі не захотіли ставати членами фан-клубу. Чому?

„Вестбойзівці" переконані, що люди у фан-клубі псуються через гроші. А ще фанатів клубу в такий спосіб намагаються дещо „приручити”. На думку одного з „Вестбойзівців” „ФК Карпати” обрав неправильний шлях стосунків із фанатами : краще було би, якби клуб спонсорував фанатів неофіційно, як це є у більшості команд не лише України, а і Європи. Зараз “West Boys” – це 25 осіб, і для них головне не кількість, а якість. Вони хочуть залучати до себе молодих людей, на яких „можна покластися”. Відтак, якщо хоч один ії 25 фанів висловиться проти якоїсь кандидатури, цю людину до організації прийнято не буде.

„Свої” та „чужі”

У львівських фанатів, як вони завпеняють, непогані стосунки з усіма фанатами, але найтепліші, як не дивно, з фанами „Шахтаря” та „Динамо” – команд-конкурентів у боротьбі за національну першість. А от із фанатами запорізького „Металурга” можна очікувати погіршення відносин. Адже запоріжці, а саме бригада „Ураган”, почали „наганяти” на львів’ян, і тепер, за словами останніх, очікується з’ясування стосунків. Можливо, дійде і до „махача” - масової бійки.

Бійка ця відбувається за чіткими правилами. Фанати домовляються про кількість учасників із обох сторін і про те, як битимуться. Зазвичай це відбувається за так званим принципом „fair play” - як кажуть фанати, „без дєрьма”, себто голіруч, без жодної зброї, каміння тощо. Переможеною в „махачі” вважається та сторона, яка починає втікати.

Найлегендарнішим в Україні вважається „махач” біля селища Щасливе неподалік від Києва між фанатами „Динамо” та „Чорноморця” (загалом, фанати цих команд - найбільш запеклі вороги, практично жодна гра між цими клубами не обходитться без бійки). Так-от, у Щасливому зійшлися 25 одеситів і близько 80 киян. Якщо зазвичай „махач” триває 5-7 хвилин, то цей затягнувся на півгодини, під час яких одесити відбили сім атак киян...

Проти щитів і кийків

Однак часто бувають і „псевдомахачі” – з міліцією. Про цьогорічні події в Житомирі розказано вже багато, однак львівські фани запевняють, що й у них свого часу було щось дуже подібне. Сталося це 10 серпня, коли львів’яни їхали електричкою до Тернополя на матч Кубка України між „Нивою” та „Карпатами”. „По дорозі ми виходили на станціях, „фанатіли” (кричали, співали пісень), - розповідає один із фанатів. – Очевидно, з попередніх станцій зателефонували до Золочева і попросили нас „зустріти”, тим паче, що є кому, адже там розташована школа прапорщиків. Ми побачили через вікно, що на пероні в Золочеві лежить хтось із наших, і в нього з голови ллється кров. Перших, хто вийшов із поїзда подивитися, що сталося, закували в наручники. Навіть погрожували декому пістолетами. І вже коли ніби все закінчилося, до вагона вбігло близько 30 людей у формі й почили бити всіх ґумовими палицями і витягувати надвір. Били всіх: і неповнолітніх, і дівчат... Тоді в Золочеві „забрали” зо шість людей”. Ця історія мала продовження й у Тернополі. Ще перед матчем, коли львів’яни ходили містом, міліція почала „відловлювати” тих, хто відбивався від великої групи і прогулювався по двоє-троє. Один із тих, кого “пов’язали” в Тернополі, згадує: „Спершу посадили у „воронок” трьох людей, потім - іще двох, і відвезли до райвідділу. Там уже було трохи „наших”. До нас ставилися, як до справжніх злочинців: знімали відбитки пальців, фотографували. Примушували стояти з піднятими руками, а хто опускав – тих палицею били по спині. Серед нас опинилися навіть двоє хлопчаків, котрі зовсім не є фанами, а приїхали з Красного до Тернополя. Їх через львівську прописку теж затримали і знущалися як і з усіх, морально принижували. Відпустили ж нас уже аж після матчу, до кожного приставивши по міліціонеру, й у такому супроводі нас відпровадили на поїзд до Львова”. Щоправда, до львівської міліції у фанів претензій майже немає. „Слід розрізняти міліцію та „беркутів”. Останні – це просто звірі, які лише шукають зачіпки, щоби "розім'ятися” на нас”, - вважають фанати.

Культура чи ні?

Бути фанатом - це справді доволі екстремальне хобі. Та, попри це, справжній фан ніколи не покине свою команду, адже фанатизм - це певна субкультура, з усіма притаманними їй елементами. Скажімо, у фанів є своя ієрархія, яка, як запевняють вони самі, існувала завжди і залишиться. Так, в обов’язки молодого фана входить носити прапори, барабани на матч – він вважається „лівим” фаном. Коли ж він „відкатає” 8 виїздів, то отримує „звання” „правого” фаната, і тоді зазвичай отримує якесь прізвисько. Той, хто відбув 30 виїзних матчів своєї команди, здобувається на почесне „звання” „старика”, і тоді всі розуміють, що він справді відданий клубу, а не випадкова людина. „Фанатський рух – це молодіжна культура”, - переконані фанати, у котрих є і свої табу, і навіть своя мода. Так, фанати, принаймні в Україні, не вживають наркотиків (навіть легкі на кшталт марихуани): якби когось побачили за цією „справою”, то він змушений би був покинути „бригаду”. Також фанати не дуже люблять тих юнаків, котрі носять довге волосся. „Чоловік повинен бути чоловіком”, - переконані вони. А стереотип про те, що фанати - невиправні пияки, – не більше як вигадка, переконаний президент нещодавно офіційно зареєестрованого фан-клубу „Карпат” Олексій Безюк. „Під час футболу найбільше горілки вживають аж ніяк не фани, а люди, котрі сидять у центральних секторах”, - вважає він. Щодо фанатської моди, то вона бере свій початок із Англії, з тусовки “модз”, яка була популярна в середині минулого століття. До неї входила молодь переважно з бідних сімей, але ці люди любили вдягатись у стильний дорогий одяг. Нинішні фанати також цього дотримуються, і якщо навіть немає грошей на нові фірмові кросівки, то купують їх на секонд-хенді. Щоправда, “модз” дотримувалися стилю „casuals”, що в перекладі означає „непомітний”, „випадковий” (ідеться про те, що англійські фани вирішили не виділятися з натовпу одягом кольорів улюбленого клубу, щоби не ускладнювати собі життя під час виїздів). Але ця мода прижилася тільки в Англії, практично всюди решта популярний стиль „ultras” – різнобарвність, власне пропаганда та носіння кольорів клубу, клубної символіки, невід’ємна складова якої - “роза” (клубний шалик). Цей напрям походить із Італії. Ще в 1957 році прихильники команди „Торіно” вперше розтягнули банер зі символікою свого клубу і почали вручну робити „рози”. Уже згадувалося, що зазвичай кожен окремий фан має прізвисько, однак специфічні назви отримують і „бригади” загалом. Так, київських фанів називають „хохлами”, одеських – „жидами”, харківські фани отримали псевдо „харьки”, донецькі фани – „кроти”, а от простих уболівальників називають „кузьмичами”.

Побутує думка, що основу фанів складають скінхеди. Щодо Львова, то це не зовсім так. Раніше і справді більшість фанатів була скінхедами, та сьогодні ситуація трохи інша. Пояснюється це тим, що і рух скінхедів у Львові зараз не такий потужний, як колись. Як стверджують фани, зокрема з "West Boys", серед них і зараз є кілька скінхедів. „Але ці люди насамперед фанати, а вже потім - скінхеди”, - стверджують у „бригаді”. З іншими львівськими „скінами” у фанатів теж добрі стосунки, і попри те, що вони не входять у „бригади”, деколи разом із фанатами відвідують виїзні матчі „Карпат” і допомагають у „махачах”. А от основу фан-„бригад” деяких інших клубів України основу і справді складають скінхеди. У Львові ж, як розповів Олексій Безюк, навіть один негр захотів долучитися до фанатів.(Про цей глум треба розповідати окремо. Від авторів сайту.) Але у "West Boys" вважають, що скінхеди та чорношкірий хлопчина не вживуться в одній компанії. „Краще втратити одного негра, ніж кількадесят наших приятелів скінхедів”, - говорять у "West Boys".

Під крилом клубу

А тепер про створення офіційного фан-клубу ФК "Карпати" і про реакцію двох „таборів” на цю подію. Зрозуміло, що члени фан-клубу налаштовані оптимістично і сприймають його появу як крок уперед. Як розповів його президент Олексій Безюк, наразі фан-клуб офіційно ще не зареєстрований, але 500 осіб підтвердили своє бажання ввійти у нього. Зараз вирішується питання з приміщенням для фан-клубу. "Генеральний директор ФК „Карпати” Михайло Практика через владні структури намагається „вибити” його, - розповідає Олексій Безюк. - Винайняти однокімнатну квартиру в центрі, поставити там комп’ютер – не проблема, та в наших планах – приміщення в якомусь із кінотеатрів Львова, де би були фан-клуб, футбольна кав’ярня, місце розваг для вболівальників”. Ще у планах „офіційних” фанів розпочати випуск спеціалізованого журналу, а також організовувати різні спортивні заходи для фанатів.

Хлопці ж із "West Boys" вважають, що офіційний фан-клуб створено, щоб обмежити дії фанатів, адже буде певне узалежнення (ФК „Карпати” пообіцяв забезпечити атрибутикою та організовувати безкоштовні виїзди). До роботи фан-клубу "West Boys" ставляться скептично: „Він існує вже понад місяць, а нічого не робиться. У керівництва „Карпат” застарілі методи роботи, там не хочуть нічого нового. Єдиний, хто щось хотів робити, був колишній генеральний директор ФК „Карпати” Олександр Єфремов, але його „поперли”. Виглядає на те, що немає прогресу. Наприклад, не відомо, як стати членом фан-клубу. Ми ж, відколи створилися, зробили свій сайт, нашивки, „рози”, зараз працюємо над журналом фанів”.

Що ж, думки щодо створення фан-клубу різні. Головне ж, аби на тлі протилежного ставлення до фан-клубу не народилася ворожнеча між “West Boys” і “Green Lions”, оскільки «махачі» всередині Львова, напевно, нікому не потрібні.

"Львівська Газета" 19.12.2002.

Захар Федорак